Потомки татарской орды. Интересные исторические факты о московитах.

1. Державу с названием – Московия царь Петр 1 переименовал в Россию, аж в 18 веке, в 1721 году.

2. Племя Мокши назвало свою речку Москва, а перевод этого названия, с языка Мокши, звучит как “грязная вода”. Любые другие языки Мира не могут перевести слово Москва. Слово “кремль”- татарское и обозначает укрепления на возвышенности.

3. З. В средние века все картографы Европы писали и проводили границу Европы вдоль границ Руси (Русь – это территория нынешней Украины!!! ) Московия – улус, со своими финскими народами, всегда была составляющей Орды и ее Европа справедливо относила к Азии.

4. Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану (!!!!), своему СУВЕРЕНУ и ХОЗЯИНУ, который был правоприемником Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени!?

5. В 1610 году, в Московии на Борисе Годунове (мурза Гудун) закончилась династия Ченгиз идов (родственник Чингисхана) и на трон возвели Алексея Кошку с финского рода Кобылы, а при венчании его на Царство церковь дала ему фамилию Романов, якобы прибывший с Рима править Московией!

6. Екатерина 2-я, после оккупации последней свободной Руськой Державы-Великого Княжества Литовского (тер. Беларуси) в 1795 г. , своим приказом велела назвать угро-финские племена Московии какими-то великороссами, а украинцев – истинных русичей – малороссами!

7. Никто и никогда не видел в оригинале договор о воссоединении между Московией и Украиной якобы подписанный Б. Хмельницким и Царем А. Романовым!?

8. Уже несколько столетий археологи Московии ищут артефакты подтверждающие достоверность Куликовской битвы, но пока безуспешно, вот только басню о победе Д. Донского над Мамаем распевают до сих пор, на все
голоса!?

9. Псковская, Новгородская, Смоленская области России, - это бывшие славяно-руськие Княжества и до угро-финской Московии не имели никакого отношения, покуда Московия – Орда не оккупировала их соответственно в 1462, в 1478, и в 1654 годах. А в других областях РФ (Московии) никогда не обитали славянские племена и народы.

10. Золотая Орда и ее дочь – Московия, - это единственные страны Мира, которые держали в рабах собственный народ. Это и объясняет вечную отсталость богатой на природные ископаемые Московию от сравнительно обделенных на природные ресурсы европейских стран. Ведь эффективность работы свободных людей гораздо выше, чем рабов…

Культурный марксизм. Закат белой цивилизации.

Так называемый культурный марксизм представляет собой весьма опасное явление, оно во многом и является причиной тех бед, которые обрушились на современный мир европейского человека. Ранее уже подымался вопрос о культурной гегемонии и о культурном превосходстве, о том, что контроль над культурой и над ценностями людей, этическим и эстетическим измерением общества – всё это является ключом к власти в политической, экономической и прочих сферах жизни, ключом к господству. Можно с уверенностью утверждать, что и Французская Революция, с которой собственно началось падение традиционной европейской цивилизации, готовилась в первую очередь в сфере культуры и мировоззрения.  Однако, немаловажен и современный этап развития данной проблемы – левая культурная политика, которая непосредственно сейчас оказывает колоссальное влияние на деструктивные процессы в Европе. Речь идёт как раз о культурном марксизме.( Read more... )

Україна: Рідна Земля — Рідна Мова — Рідна Віра

Мокоша весняна

Мокоша єдина представниця жіночих Божеств у пантеоні князя Володимира. Мокоша (інші варіанти імені — Макош, Мокша) пов’язана з жіночою сферою діяльності у господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням тощо. У давні часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіно­чої життєвої сили і достатку, покровителькою полів і домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів, то Мокоша вважалася і Богинею долі. Мовознавці висловлюють думку, що її ім’я дослівно означає «Матір долі» (пор.: ст. сл. кьіиь, кощь — жереб, доля, удача). Тому Мокошу можна вважати тотожною грецькій Тихе і римській Фортуні. Атрибутами цих Богинь був ріг достатку. З таким же рогом постать Мокоші зображена на статуї Збруцького Світовида.

Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників, пучків вовни (прядива). Мокоша, вірогідно, була близькою до Рожаниць (Дів Життя) — покровителькою пологів, захисницею породіль. Тому віра й поклоніння Мокоші найдовше існували серед жінок: навіть у XVI ст. попи зобов’язані були на сповіді запитати жінку, «чи не ходила до Мокоші?». На Новгородщині культ Мокоші зберігався аж до XIX ст.

У Києві до Мокоші на Старокиївську гору (пантеон Володимира) прихо­дили поклонятися жриці, ворожки, знахарки. Хоча вона й була покровитель­кою жіноцтва, проте вшановували її всі, тому Володимир і увів Мокошу до свого пантеону. За переказами, саме Мокоша пряде нитку життя, тому вона вважається ще й покровителькою пряль. Ще одним обов’язком Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це й знайшло свій вияв у імені Богині. Деякі дослідники вважають, що воно походить від мокрий, мокнути.

Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих Богинь, во­на була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері. Її зображення, значною мірою стилізовані, дійшли до нас переважно на рушниках: Богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти), на голові має «рогату» шапку. Обабіч Мокоші — два вершники на конях. На деяких вишивках під кіньми зображені свастики (прадавні символи щастя), іноді головний убір Богині нагадує квітучий кущ. Статуетки скіфських Богинь (VII ст. до н. ч.) нагадують позу Мокоші та Оранти зпіднятими вгору руками, як під час моління. Вірогідно, що і в Київській Софії ранні християни бачили свою правічну Богиню з піднесеними до неба руками. А відтак, Мокоша походить ще від давнішого культу води — Богині Данії. Християни не могли забути свою давню Богиню, тому що досить довго вшановували її в образі «святої Параскеви» (П’ятниці).

/Лозко Г.С. Українське народознавство. — 2-е вид., доповнене та перероблене. – К.: Видавництво «АртЕк», 2004. — 472 с.: іл. ISBN 966-505-064-8/